Звернення Товариства «Соловецьке Братство» в зв’язку з початком 80-річчя Великого терору в СРСР

Розділ: Новини

До нащадків жертв масових репресій тоталітарного сталінського режиму, до всіх українців в Україні та за її межами сущих, до громадськості Карелії й Російської Федерації.
«Великий терор» – масштабна кампанія масових репресій громадян, що була розгорнута в СРСР у 1937–1938 рр. з ініціативи керівництва СРСР й особисто Йосипа Сталіна для ліквідації реальних і потенційних політичних опонентів, залякування населення, зміни національної та соціальної структури суспільства. Наслідками комуністичного терору в Україні стало знищення політичної, мистецької та наукової еліти, деформація суспільних зв’язків, руйнування традиційних ціннісних орієнтацій, поширення суспільної депресії й денаціоналізація.
5серпня 1937 року за наказом НКВД СРСР №00447 почала діяти постанова Політбюро ЦК ВКП(б) від 2 липня 1937 року «Про антирадянські елементи» й розпочалася наймасовіша «чистка» радянського суспільства від «ворожих елементів», що, на думку Сталіна, були не придатними для будівництва комунізму. Заарештований був фактично позбавлений права на захист (на адвоката) чи оскарження вироку. Слідчі психологічним знущанням і нелюдськими тортурами «вибивали» з арештованих потрібні зізнання. В 1937 р. дозвіл на застосування методів «фізичного впливу на підозрюваних» (тобто тортур) було дано на найвищому рівні ЦК ВКП (б). Випадки неправомірного засудження вважались цілком припустимими і виправдовувалась прислів’ям «ліс рубають – тріски летять». Часи «Великого терору» у масовій свідомості населення СРСР позначені тотальним страхом та недовірою. Нічні арешти сусідів, підозри колег на роботі, друзів, родичів, пошук шпигунів та шкідників, острах доносів та обов’язок публічно таврувати ворогів народу були повсякденними. Влітку 1937 року введено ряд нормативних документів, які посилили відповідальність членів родин репресованих. Дружини та чоловіки «ворогів народу» підлягали обов’язковому арешту, діти до 15 років передавались у спеціальні дитячі будинки. Члени сімей «ворогів народів», засуджених до розстрілу, підлягали примусовому переселенню у внутрішні області СРСР. В рамках «Великого терору» НКВД організувало та провело серію масових національних операцій. Це т.зв. «німецька операція» (25 липня 1937 року), «польська» (11 серпня 1937 року), «румунська», «латиська», «грецька», «іранська», «харбінська», «афганська», «проти болгар і македонців». До кінця 1938 року у СРСР було заарештовано 1,5 млн. осіб. З них 800 тис. було знищено. Великий терор тривав 15 місяців і був офіційно припинений за постановою того ж Політбюро ЦК ВКП(б) 15 листопада 1938 року, хоча репресії в менших масштабах ще тривали й надалі. За період «Великого терору» на території УРСР, за оцінками істориків, було засуджено 198 тисяч 918 осіб, з яких близько двох третин – до розстрілу. Решту було відправлено до в`язниць та таборів.

Масові репресивні операції у 1937–1938 рр., за задумом Й. Сталіна, мали завершити двадцятилітню боротьбу з «соціально-ворожими елементами», упокорити населення шляхом масового терору, утвердити авторитарний стиль керівництва та здійснити «кадрову революцію». Підставою для розгортання терору була теза Й. Сталіна про загострення класової боротьби в міру успіхів соціалістичного будівництва… До російської агресії проти України, яка триває з весни 2014-го року і по цей час, українська делегація в рамках Соловецької прощі, разом з делегаціями інших країн брала участь у щорічних заходах з вшанування пам’яті замордованих політв’язнів в урочищі Сандармох, які розпочалися з 1997 року, коли в Карелії поблизу Медвежегорська були знайдені завдяки невтомним пошукам подвижника пошукової справи Юрія Дмітрієва (нещодавно репресованого ФСБ) приховувані НКВД-МГБ-КГБ місця масових страт та поховань: «обычные места расстрелов!». Щорічно саме 5-го серпня наша українська делегація брала участь у церемонії з вшанування пам’яті жертв політичних репресій біля пам’ятника «Люди, не вбивайте один одного», що в урочищі Сандармох поблизу Медвежегорська. Тут виступали консули, історики, дослідники, представники «Меморіалу» з різних країн, з Україною включно. Після меморіальних виступів ми йшли до встановленого пам’ятного козацького хреста «Убієнним синам України», де в розстрільних ямах покоїться цвіт української інтелігенції та в’язні Соловецьких таборів, запалювали свічки, покладали квіти й вінки, відспівували безневинно убієнних жертв сталінського терору. Цей пам’ятний знак — трьохметровий козацький хрест з сірого граніту(авторства художника Миколи Малишка – цьогорічного лауреата Шевченківської премії та скульптора Назара Білика) безумовно є символом вшанування пам’яті всіх невинних жертв сталінських репресій в сотнях таборів комуністичного ГУЛАГУ. Відбувалася панахида, під час якої до нас приєднувалися представники інших офіційних делегацій, а також всі бажаючі, які приїхали вшанувати своїх загиблих родичів та одноплемінників чи єдиновірців… Ми складаємо низький уклін пані Ларисі Скрипніковій – почесному голові Товариства українців Карелії «Калина», без титанічних зусиль котрої цей гранітний козацький хрест «Убієнним синам України», збудований у 2004 році виключно на громадські кошти, міг би і не з’явитись…
Неподалік Сандармоху біля того ж таки Медвежегорська знаходиться «знаменитий» страшними спогадами Біломорканал, на будівництво якого віддали своє життя понад сто тисяч українських політв’язнів. Керівник жахливого будівництва «любімец партії і народа» С. М. Кіров, пам’ятники якого стоять до цього часу і в столиці Карелії й у Медвежегорську, учив своїх підлеглих катів : «Карати по-справжньому, щоб на тому світі був помітний приріст населення завдяки діяльності нашого ГПУ!». Сандармох — це місце жаху і людських страждань в Карелії, де комуністичний режим СРСР знищував соловецьких політв’язнів та в’язнів – комуністичних рабів, що будували Біломорканал. Страшні поляни смерті урочища Сандармох… Серед 1111 розстріляних лише з 27 жовтгня по 4 листопада «на честь 20-лєтия Октябрской революции»(!!!) — 287 видатних українців, серед яких знані письменники, актори, вчені, державні діячі. На цьому трагічному місці була розстріляна тогочасна українська еліта – письменники й драматурги: Микола Куліш, Лесь Курбас, Микола Зеров, Валер’ян Підмогильний, академіки Степан Рудницький і Матвій Яворський, професори Володимир Чеховський і Сергій Грушевський, міністр освіти УНР Антон Крушельницький з синами… та сотні інших достойників з України. Тут кати НКВС розстрілювали по 200–300 людей на день. Хоч як не намагалися вони приховати свої криваві злочини, та страшна правда вийшла на поверхню. Мертві докричалися до живих.

Вчені стверджують, що в ці страшні роки нації і народності імперії зла понесли такі непоправні генетичні втрати, які відгукуються в їх долі й до цього часу…Маємо пам’ятати: подібна практика кривавого сталінського режиму, разюче подібному до гітлерівського, ніколи і ніде більше не має повторитись!
У Росії, останнім часом, на превеликий жаль, намагаються не дуже часто згадувати загиблих на Соловках та в інших жахливих місцях сталінського ГУЛАГУ, розкиданих по всій території Сибіру, Магадану, Казахстану… Відбувається підміна цивілізаційних понять та історичної правди, коли міжнародні злочинці, які скоїли гігантські злочини проти людяності офіційно об’являються «ефективними менеджерами», їм відновлюються пам’ятники, а в місцях, де творились масові злочини, катам відкривають «музеї»… Але без пам’яті про тих, які страждали, не може бути нормального життя, неможливо виховувати наступні покоління й будувати цивілізовані країни.
На превеликий жаль, в силу вищеозначених обставин, які склалися між Росією і Україною з 2014-го року українська громадськість не має реальної безпечної для її учасників можливості відвідати місця, де упокоєні жертви тоталітарного режиму й віддати останні почесті всім безвинно убієнним землякам… Але і в цей трагічно ювілейний рік 80-річчя Великого терору ми будемо збиратися в цей вже традиційний час і день (12-00 за карельським часом 5-го серпня) – День Пам’яті по загиблим в столиці України – Києві, біля Пам’ятного хреста, який встановлений біля будівлі колишнього Жовтневого палацу – місця катувань та розстрілів десятків тисяч українських громадян різних національностей та вірувань, котрі стали жертвами сталінських репресій в часи Великого терору…А після панахиди та меморіального мітингу пам’яті по безневинно убієнним, делегація «Соловецького братства», Київського товариства політв’язнів та жертв репресій та Київського «Меморіалу» ім. Василя Стуса відбудуть у Національний історико-меморіальний заповідник “Биківнянські могили”
( український «Сандармох»), де продовжаться меморіальні заходи з нагоди 80-річчя початку Великого терору в СРСР.
Незважаючи на нашу фізичну неприсутність в цей час в Сандармосі, ми в наших думках і душах знаходимось поряд з усіма небайдужими громадянами з інших країн, Карелії та інших земель та міст нинішньої Російської Федерації, які прибудуть туди в цей день вшанувати пам’ять загиблих від більшовицького терору. Тільки знання історичної правди про ті страшні часи більшовицького тоталітаризму і пам’ять про безневинні жертви сталінізму не дасть прорости зернам тоталітаризму, людиноненависництву, які зможуть привести до нових злочинів проти людяності!
В пам’ять про багатомільйонні жертви наших співвітчизників давайте разом будемо пильними, щоб не дати відродитися й поширитися у світі неокомуністичним, неофашистським, неонацистським та іншим тоталітарним режимам з людиноненависницькою ідеологією, засудженим цивілізованим світом!
«Давайте припинимо вбивати один одного!», як вибито на пам’ятнику в Сандармосі.

Від імені членів товариства «Соловецьке Братство»:

Василь Овсієнко,

Григорій Куценко,

Георгій Лук’янчук.
На світлинах: козацький хрест «Убієнним синам України» в Сандармосі

Додатки:
Вражаючі факти про «Великий терор» в Україні
(Інформація Національного інституту памяті Украни)
1. НКВД УРСР розташовувався у Києві у 1934–1938 рр. у будівлях колишнього Київського інституту шляхетних дівчат (згодом – Жовтневий палац), у 1938–1941 рр. по вул. Короленка (нині – Володимирська), 33. Київський міський відділ та управління НКВД по Київській області розміщувались по вул. Рози Люксембург (нині – Липська), 16.
2. Найкривавіша ніч у Києві – 19 травня 1938 року, коли у в’язницях НКВД було розстріляно 563 людини. Розстріли, як правило, проводилися на подвір’ях в’язниць, у підвалах НКВД або безпосередньо перед похованням. Спочатку для масових поховань відводилися спецділянки цвинтарів. У пік репресій з метою приховати масштаби злочину енкавидисти змінили цю практику. У фруктових садах, парках, приміських лісах викопувались траншеї для поховань, часто трупи засипалися негашеним вапном. .
3. Биківнянське поховання жертв сталінських репресій є одним із найбільших на території України. Вже встановлено імена понад 19 тисяч розстріляних громадян.
4. Інші місця масових поховань жертв «Великого терору» політичних репресій 1937–1938 рр. – Рутченкове поле (Донецьк), район Парку культури та відпочинку (Вінниця), П’ятихатки (Харків), Католицьке кладовище (Умань), Єврейський цвинтар (Черкаси), село Халявин (Чернігівщина), Другий християнський цвинтар (Одеса), 9-й км Запорізького шосе (Дніпро). У Західній Україні після 1939 р. також з’явились місця масових поховань, зокрема урочище Дем’янів лаз (Івано-Франківськ), урочище Саліна (Львівська область), Тюрма на Лонцького (Львів).
5. 27 жовтня – 4 листопада 1937 року в урочищі Сандармох поблизу міста Медвеж’єгорськ у Карелії з нагоди наближення 20-річчя Жовтневої революції було розстріляно 1111 осіб, з них 287 українців та осіб, долі яких пов’язані з Україною

Запрошуємо Вас взяти участь в поминально-церемоніальних заходах 5 серпня:

9-00 -10-00: Поминальна Літургія в Покровській церкві на Подолі (внизу Андріївського узвозу, м. Контрактова площа)

11-00 – 12-00: Панахида і меморіальні заходи біля Хреста репресованим в 30-х – 50-х рр.(біля будівлі колишнього Жовтневого Палацу, м.Майдан Незалежності)

13-00 – 15-00: Меморіальні заходи у Національному історико-меморіальному заповіднику “Биківнянські могили”(м.Лісова, далі Броварською маршруткою до Биківнянського меморіалу)

Тел. для зв’язку 067-322-7-155; 050-28-40-133

Георгій Лук’янчук